Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія

Сторінка психолога

Рекомендації щодо виховання працьовитості у дитини:

• Щодня привчайте дитину до праці. Доберіть їй посильні трудові доручення і терпляче домагайтесь їх виконання.
• Радійте успіхам дитини, заохочуйте її трудові починання. Нехай вас не дратують невдачі. Навчіть дитину, як треба робити правильно.
• Ніколи не карайте дітей працею.
• Виховуйте працелюбність і повагу до праці інших особистим прикладом, намагайтеся робити так, щоб у вас слово не розходилося з ділом.
• Обов'язково розповідайте дітям про свою виробничу і громадську діяльність, про працю ваших знайомих, яких вони знають.
• Не залишайте поза увагою розповідь сина чи доньки про шкільні справи. Вислуховуйте їх до кінця.
• Сприяйте участі дитини в трудових справах, які проводяться у класі, школі.
• Намагайтеся самі надавати класу й школі посильну допомогу. Це позитивно впливатиме на дитину.


Якщо ви бажаєте бачити вашу дитину працьовитою (а лише це дає змогу реалізувати себе в житті і претендувати на успіх), то:

·                    Ніколи не позбавляйте своїх дітей участі у сімейній праці. Це не тільки виховує навички, а й формує звичку робити щось у сім’ї і для сім’ї;

·                    Ніколи не говоріть погано про наслідки діяльності дитини. Страх невдачі не повинен обмежувати творчість і ініціативу;

·                    Не поділяйте працю в сім’ї на чоловічу і жіночу. У цьому запорука виховання почуття обов’язку стосовного будь-якої праці, необхідність якої висуває життя.

 

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно ви­ховувати, треба знати вікові та інди­відуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді ди­тина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневаж­ливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відпові­дальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша не­терплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх ви­могах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для вико­нання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідов­ністю.

7. Вчіть дитину самостійно прий­мати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близь­ких».

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласни­ками, друзями. Порівнюйте, якою во­на була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батькі­вської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас не­має часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.

Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами пе­дагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту.

 

Ні виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «аг­ресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез­ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі­ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких захворювань до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією бать­ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап­робує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит­тя — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркаль­но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при­гнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляє­мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували сим­патію та усмішку, підтримку, співчуття та на­віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия­ви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'я­зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ?

Необхідна профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в ди­тини прийнятну реакцію на певні обставини, ви­робити вміння самостійно й адекватно їх оціню­вати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дити­ною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось пра­вила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зроби­ти, передбачати наслідки скоєного.

Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона всмок­тує все, що їй дають дорослі. Чим буде насичува­тися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас — батьків, дорослих.

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

1. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впер­тий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка — за плак­сивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут кра­ще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підри­вається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у стар­шої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще про­бачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди­відуальні особливості дитини.

Якщо ж виникла така ситуація, що необхідно покарати дитину, то реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істе­ричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по­карань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в статусі ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймаєть­ся гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шан­тажувати батьків. Необхідно також обирати ефективний та прийнятний спосіб покарання (не кричати і лупцювати, а, наприклад, використовувати метод штрафування, позбавлення привілеїв). Перед покарання має бути чітке та коротке пояснення, для чого ми це робимо. І найголовніший принцип – карати можна лише після системи заохочень. Покарання необхідно застосовувати дуже обережно і набагато рідше, ніж заохочення.

 

Якщо хочемо уникнути стресів, можна:
а) скрізь і завжди бути готовим до можливих труднощів. Вихід є завжди, і не один, тільки потрібно його шукати;

б) прагнути не потрапляти в ситуації, які сприяють прояву властивих негативних рис вдачі. Наприклад: схильним до страху – не ходити без необхідності в темну пору доби, “агресорам” – уникати “розбірок” і т.д.;
в) не намагатися добитися свого за будь-яку ціну ;
г) прагнути аналізувати і вивчати все те, що відбувається;
д) зняти “рожеві окуляри” – не ідеалізувати людей, справи, ідеї, оточуючий світ, себе, щоб не розчаровуватися згодом;
е) що б не сталося, думати не тільки про себе, а й про те, кому зараз потрібна наша допомога.

 

Що робити в стресовій ситуації:
а) не зневірятися і не займатися безплідним звинуваченням себе або інших;
б) пам'ятати, що все можна виправити. Якщо неможливо повернути втрачене – можна  переглянути своє  ставлення до того, що відбулося;
в) не приймати “в гарячці” необдуманих рішень типу: звільнитися з роботи, розлучитися, піти з дому, припинити стосунки з другом або родичем і т.д.;
г ) уникати узагальнень на свій рахунок: “Я невдаха, нещасна людина, гірший за інших, зі мною завжди що-небудь трапляється”;
д) попросити допомогу у тих, хто поруч;
е) постаратися знайти причини того, що сталося, щоб “нещасний випадок” не повторився в майбутньому.